У кожному з нас складно переплітаються обов'язок і бажання, серце і розум, постійно намагаючись утримати тендітну рівновагу.

Вони витрачають час і сили, щоб бути такими, як усі, а я на те, щоб бути собою. Витрати однакові. Результат різний.

Розумієте, важливо прийняти весь цей величезний світ, бути з ним ладом, знемагати від цікавості, милуватися його найменшою рисою, розглядати будь-яку ситуацію так, наче ти її й вигадав. Головне ж — почуватися нарівні з цим світом і не боятися опинитися в кумедному становищі. Ми й так усі жахливо смішні...

Якось під час індивідуальної бесіди вона  втовкмачувала одній учениці, що зовнішність не має значення — куди важливіша твоя особистість.«Яку тільки нісенітницю не доводиться втовкмачувати в дитячі голови», - думала Тесса гортаючи журнал.

Завжди будь першосортною версією самої себе, а не другосортною версією когось.

Ми постійно перебуваємо в радісному процесі перетворення.

Я простий ірландський хлопець. Я це я. І ставлюся до людей так, як вони цього заслуговують. А на статуси та регалії мені начхати.

Існує громадська пам'ять та громадське передбачення, що виходять за межі надчасності окремої особи. У свідомості членів суспільства живе пам'ять про давно минуле, про предків, про історичне минуле, і спрямованість на цілі, досяжні, можливо, лише віддаленими нащадками.

Розпад особистості - розпадом, але все ж таки я роблю спроби утримуватися від нього.

Я поганий чоловік, але дещо хороше в мені все ж таки є.