— Це не твоя справа — злитися на бабусю.
— Але що я можу вдієш, якщо все одно злюся. Як можна бути такою божевільною? І чому мені ніхто не розповідав, як усе було насправді? І чому тепер, коли я все знаю, я все одно так шалено за нею сумую?!

— Ти онук. А я бабуся. І не лізь у мої справи. Будь ласкавий спати доти, доки я тебе не розбуду.
— А якщо прокинувся?
— Все одно спи. Або просто лежи, поки я не прийду. Якщо ти сам прокидатимешся, навіщо я тоді потрібна? Якщо ти сам сніданок будеш готувати, мені що робити?

Ну невже ти досі не зрозуміла, бабусю, що своїми ніжностями ти псуєш майбутнього офіцера?