Знаєш самого себе до огид.

За певної міри самопізнання та за інших сприятливих спостереженню за собою умов неминуче будеш час від часу здаватися собі огидним.

Нічого люди не приймають з такою огидою, як поради.

Огида часто настає після задоволення, але часто передує йому.

Якби вона заглибилася у свої спогади, вона  пригадала б, що він колись був їй приємний, але тепер він здавався їй нестерпним, все в ньому відштовхувало її. При погляді на те, як він їв, пив каву, говорив, з нею робилися нервові судоми.

Не існує нічого огиднішого, ніж музика без прихованого сенсу.

«Дивовижні». Ненавиджу це слово! Жахлива вульгарщина. Мутить, коли чуєш такі слова.

Ми бачимо всюди гидоту, життя викликає в нас гіркоту і огиду, але все це лише відображення хвороби, яку ми носимо у собі.

В якійсь африканській країні на левів полюють за допомогою зграї маленьких злісних песиків... Вони гавкають, люто, верескливо гавкають... І лев гине. Ні, не від страху... Від огид. Від огиди теж розривається серце.
Втім, левів після смерті у нас дуже люблять.

Напевно, ніщо так не відвертає жінку від чоловіка, як боягузтво.