... все, що нам підносять уявну сталість, довіру і знання ближнього — чи це не є заспокійливий обман, яким ми намагаємося прикрити кричучу і бентежить душу неуважність один до одного, тому що нестерпно кожну мить визнавати цю поверховість.
От бачиш. Тому я ніколи не брешу. Важко встежити за тим, кому ти наплев.
Якщо це неправильно – не роби цього. Якщо це неправда, не кажи цього.
— Я тобі колись брехав?
- Сто разів!
- Ну вже, - він повів плечима, - хіба що зовсім небагато, для користі справи.
Здавалося, що в коханні вона була правдива:
За поцілунком услід клялася до поцілунку...
Я клятвам і сльозам так вірив, бачить бог,
Але злий глузуванням був і кожен погляд і зітхання.
Був обдурений серцем я,
Був обдурений я розумом;
Але ніколи ще, друзі,
Обдурений не був я шлунком.
— Вона бреше просто заради брехні, навіть якщо ця брехня не обіцяє їй жодної вигоди. Вона має першу реакцію на будь-яке запитання — не сказати правду.
— Хіба таке буває?
— У людей і не таке буває...