Як добре було за старих часів, коли неправду називали не брехнею, а фантазією і коли про почуття судили за їх силою, а не за абстрактними моральними нормами.

І брехня буває святою, як правда... Так мати співає безнадійно хворій дитині веселу пісеньку та посміхається.

Істину збирають по крихтах, і лише брехня ллється потоком.

Ніколи не бреши, але завжди говорити правду не обов'язково.

Влада людям дає не поліцейський жетон і не зброю, влада людям дає брехню. І чим більша ця брехня, тим більшою владою ти маєш. Якщо ти всіх змусив повірити в те, що є брехнею, ось тоді це влада. Якщо заради когось будуть брехати, заради того, щоб усе, у що вірять, не розвалилося як картковий будиночок, — у тебе влада.

Якщо ти збрехав і тебе спіймали, відступи і скажи напівправду.

Всі мають причини переписувати для того, щоб переписувати історію: іноді нам треба забезпечити собі алібі, іноді ми хочемо образити того, хто образив нас; а буває, що хочемо захистити себе від своєї дурості. Звичайно, є й такі, хто вважає, що переписувати історію — це байдуже. Але що таке історія? Як не набір брехні, з якою всі згодні.

... Усі ми живі острівці, які кричать один одному брехню серед океану взаєморозуміння.

Всі люди брешуть, але це не страшно, ніхто один одного не слухає.

Як легко вмирає істина, як живуча брехня.