Тіні високих дзвонів росли й росли, поки не досягли горизонту і не злилися з мороком, що насувається, і тоді повільно, нечутно, розправляючи складки свого синього і все більше відливаючого чорним плаща і помалу обволікаючи їм землю, підкралася ніч.
Світ був простий – зірки у темряві. Чи був це 1947 до нашої ери або нашої ери, раптово втратило всяке значення. Ми жили, і це ми відчували з усією гостротою. Ми розуміли, що життя було сповнене людей і до настання століття техніки — мабуть, у багатьох відношеннях повніше і багатше, ніж життя сучасної людини. Час та еволюція в ці миті переставали існувати. Все, що в житті людини було реальним і мало значення, сьогодні залишалося таким самим, яким воно було колись і буде завжди. Ми розчинялися в абсолютному загальному мірилі історії: нескінченна безпросвітна темрява під риєм зірок.