Коли я був підлітком, мій батько розповідав мені про похмуре Середньовіччя, про час, коли культурі та вченню заважали варварські ритуали та війни. З роками я зрозумів, що Середньовіччя так і не закінчилося, а страх, ненависть і жорстокість, які заважали жити нашим предкам, усе ще поряд.
Те, чого він завжди так пристрасно бажав, а саме щоб його любили інші люди, в момент успіху стало йому нестерпним, бо сам він не любив їх, він їх ненавидів. І раптово він зрозумів, що ніколи не знайде задоволення в любові, але лише в ненависті своїй до людей і людей до себе.
Не дозволяй собі зненавидіти чоловіка настільки, щоб повернути йому перстень із діамантом. (Я ніколи не відчувала до чоловіка такої ненависті, щоб повернути йому подаровані ним діаманти.)
— Пес намагався мене продати, але був поранений у поєдинку. Він благав мене вбити його, але я відмовилася. І лишила його в горах вмирати. Мені хотілося, щоб він страждав. Я його ненавиділа. Ненавиділа! Це не брехня! — Дівчинка бреше мені, багатоликому богу, собі.
Виявити свій гнів і ненависть на обличчі та в словах марно, небезпечно, нерозсудливо, смішно, пішло. Виявляти гнів чи ненависть можна не інакше, як насправді.