У нас кажуть:«Якщо любиш когось, відпусти його. Якщо він до тебе повернеться, то він твій. Якщо його переїде машина, то так і бути».

Моя доля — не площа Злагоди, немає  в ній ні світла, ні блиску, це для тих, хто важливіший. І п'ю я, щоб забути, що про мене забули. Живу без жодного сенсу.

До кохання, проте, не застосовні ні вправи, ні підготовка, тут - як доля розпорядиться. Будеш тягнути - є ризик, що пропустиш, так і не спробувавши.

Не ми обираємо свій хрест. Хрест вибирає нас.

Слава неминуча.

Аристократія – це доля. Так само, як і народ.

Останнім часом з ним стільки трапилося всякого, а від його власної волі так мало залежало, що врешті-решт він віддався на волю долі і не будував жодних планів.

Якщо доля не знайде тебе з першого разу, то вона  повторить спробу.

Доля – це вибір та його слідство. Я вірю, що кожен з нас має певну місію. Я вірю, що ми ніколи не знаємо, кого зустрінемо на сусідній вулиці і чому нас навчить ця людина. Але при цьому я не сприймаю таке поняття як«доля» чи«не доля». Частіше за ними ховається звичайна боягузтво перед новим, страх вийти із«зони комфорту». Якщо в тебе є ціль і твоєю метою керує любов і працелюбність, то ти неодмінно досягнеш гарного результату.

Кораблі тонуть не тому, що з них йдуть щури. Це щури йдуть, бо не бажають тонути.