Взагалі неприємно жити в кінці століття... Коли їдеш на дачу до друзів у приміському поїзді і хлопчаки, що сидять поруч, розмовляють про своє, перебиваючи один одного, цитуючи статті з журналу« Техніка молоді» або« Наука і життя» або ще щось, я не тільки не можу зрозуміти, схопити думку, я деякі слова навіть вимовити не зможу. Тоді мені хочеться закричати:«Почекайте! Візьміть мене з собою! — і схопитись хоч на підніжку останнього вагона поїзда, що йде з ними в ХХІ століття.

- Ти ж розумієш, що йдеться про зіткнення частинок темної матерії у відкритому космосі!
— Звичайно, це я розумію. І хто ти такий, щоб говорити мені про космос?
— Я — астрофізик, млинець! "Астро" означає " космос ".
- "Астро" означає " зірка ".
— Ну... Знаєш, що я скажу. Якби ми зараз сперечалися про це рідною мовою, я б надер тобі дупу.
— Англійська і є твоя рідна мова.

— У космосі нічого не можна підняти вгору. У космосі немає  поняття«нагору».
— Ах, а куди ж щодня піднімається сонце?
— Проти такої вуличної мудрості ну як попреш.

Бережись людини, яка наполегливо трудиться, щоб отримати знання, а отримавши їх, виявляє, що не стала нітрохи розумнішою. І він починає смертельно ненавидіти тих людей, які так само неосвічені, як він, але ніякої праці до цього не доклали.