Але відчуття, що твоє місце зайняв хтось, роз'їдає душу.
Світ«повний чудових місць, відвідати які не вистачить і тисячі життів».
... ти постійно їздиш у метро, щодня. Ти відчуваєш себе як риба у воді, а добре знайомі місця дають нам ілюзію безпеки.
Іноді заходиш туди, де ніколи не був, але відчуваєш, що ти знаходишся саме там, де маєш бути.
Ось де я хочу жити до кінця свого життя. Тепле місце без спогадів.
З якого дива відвідувати одне і те ж місце, коли в світі ще стільки незвіданих куточків?!
Важко сказати, що є неможливим, оскільки вчорашня мрія стає надією для сьогоднішнього та реальністю для завтрашнього. (Важко сказати, що насправді неможливо, оскільки мрія вчорашнього дня стає надією сьогоднішнього та реальністю завтрашніх днів.)
Мені часто доводилося спостерігати цікавий феномен: щоб полюбити якесь місце, потрібно глянути на нього з висоти. Напевно, саме тому люди й уявляють, що Бог сидить у небесах, високо над Землею, інакше хіба що йому виходило б любити нас?
Місця, де довго жив, мають здатність пробуджувати в серці погоду з минулого. Ласкаві бризи, нудні штилі, жорстокі бурі забутих емоцій захльостують нас, варто повернутись туди, де з нами щось відбувалося.
У пеклі є спеціальне місце для мене. Воно називається ТРОН.