Бездумно нехтувати небезпекою нераціонально. Понад те, це аморально. Аморально тому, що людина не має права безглуздо,«за просто так» ризикувати дорогоцінним даром природи — власним життям.
Іноді важко пояснити, чому деякі раптом роблять так, як роблять. Буває, звичайно, вони знають: рано чи пізно все одно доведеться це зробити – то чого відкладати? А буває навпаки – раптом розуміють, що мали вчинити так давним—давно. Уве, хоч всю дорогу знав, як йому чинити, в душі, як і всі люди, вірив, що все ще встигне. Адже ми завжди сподіваємось, що ще встигнемо щось зробити для іншого. Сказати йому потрібні слова. А потім, коли все сталося, стоїмо і думаємо: «От якби».
Я не маю на увазі, що тобі треба їхати на Афон і ставати ченцем. Втім, якщо Господь покличе тебе, це буде чудово. Але не це головне. Не треба йти в ченці тому, що ти самотній і це пригнічує. Всі ми в цьому світі самотні — і одружені, і неодружені. У кожному разі кожен із нас живе наодинці зі своїм«я». Ти і твоя душа — ви обидва самотні. Але коли ми по—справжньому доторкнемося до Христа, то зрозуміємо: все, що так займає нас у цьому житті, насправді дурні дрібниці, а Єдине, що супроводжує нас у вічне життя, — це Господь.
Люди шукають собі страждань. Вони хочуть страждати, бо надто слабкі для щастя. Щастя — це робота. Воно не дається легко. Воно відбувається лише з тими, хто відкритий світу. З тими, хто здатний світ жити і відчувати.