В авто
останній франк розміняв.
— О котрій годині на Марсель? —
Париж
біжить,
проводжаючи мене,
у всій
неймовірній красі.
Підступайся
до очей,
розлуки жижа,
серце
мені
сантиментальністю розквась!
Я хотів би
жити
і померти в Парижі,
якби не було
такої землі –
Москва.
Всяк метушиться, бреше за двох,
І всюди меркантильний дух. Туга!
Москва і сама була п'яна, і всіх своїм хмелем пригощала.
Цього сезону, втім, як і в попередньому, у Москві модно зображати, що в тебе щодня неділя. І здається, що час зупинився і завжди буде літо. Навіть узимку. І щастя не буде кінця. Всі п'ють коктейль з веселощів навпіл з тугою. І всі впевнені, що ця party ніколи не закінчиться.
— Ну що, рідна, — видихаючи дим і пар, тихо, але виразно сказав Мишко Москві, — ще одну людину доконала?! Доконала і гудиш? Ну гуди, гуди... Що ти ще можеш?
Ти в царстві болю, крові, зради та гламуру. Ти в Москві, товаришу.
Як говорить слоган московських ріелторів: одна квартира добре, а дві краще.
І перед молодшою столицею
Померкла стара Москва,
як перед новою царицею
Порфироносна вдова.