Вкажіть мені промінь надії серед темряви, що оточує мене, і не штовхайте мене в прірву, але підтримайте, тому що в мене підгинаються ноги.

Не буває похмурих часів, бувають лише похмурі люди.

У місті так багато темряви. І не лише навколо, а й усередині нас. У кожного з нас є трохи мороку всередині. І цей морок завжди голодний. Він хоче зжерти тебе зсередини, і чим більше ти йому дозволяєш, тим лютішим він стає.

Осяяні світлом плачуть хоча б над тими, що перебувають у мороці.

Нерідко трапляється, що людина, яка опинилась в обіймах мороку, дізнається про це останнім, коли для інших це давно очевидно.