Ми повинні народжуватися старим і потім молодіти, тому що ми радіємо життю тільки в самому кінці.

Тисяча чортів, пане! Не вам вчити мене манер, попереджаю вас!

Хто ж був молодий і частково дурний? У кого не було якоїсь дивної, так званої заповітної мрії, якої ніколи не судилося збуватись?... Усі ми смішні; але скажіть, хто, не червоніючи за себе, наважиться затаврувати ганебною лайкою ці юнацькі, шляхетні, палкі, хоч і не зовсім помірні мрії? Хто не мав у свою чергу безплідного бажання, не ставив себе героєм доблесного подвигу, урочистої пісні, гучної розповіді? Чия уява не неслася до нечуваних, героїчних часів? Хто не плакав, співчуючи високому та прекрасному? Якщо знайдеться така людина, Нехай він кине камінь у мене - я йому не заздрю. Я червонію за свої юнацькі мрії, але вшановую їх: вони запорука чистоти серця, ознака душі благородної, розташованої на добро.

У її роки, а їй 20 років, серце рідко буває вільним.

Молодість прагне змін. Ні, не треба їх; тільки добре знайоме ми любимо повною мірою.

Ще вчора по пташиним гнізд лазив,
Друзів-хлопчаків в скелі заманити,
Прийшла любов, строга і синьоокий,
І відразу дорослим зробила мене. Ще вчора себе вважав я дорослим,
Сивим і мудрим до кінця днів.
Прийшла любов і посміхнулася просто,
І знову я хлопчисько перед нею!

В молодості і я надавав багато значення своїм становищем«в світлі».

Поки ми молоді, ми повинні озброїтися зубною щіткою і відправитися туди, куди очі дивляться. Сміятися, здійснювати божевільні вчинки, ридати, йти проти системи, читати стільки, скільки, здається, не вміститься в голову, любити, що є сил, відчувати. Просто жити.

Юність щедра: вона  тринькає час і відстані, вона  не шкодує грошей...

У складну пору становлення особистості, коли людина починає жити особливо напруженим духовним і емоційним життям, тисячі молодих людей відчувають потребу висловлювати свої почуття і думки віршами.