А щодо мого могильного каменю? Я хотів би зайняти старий ліхтарний стовп на випадок, якщо ви вночі забредете до моєї могили привітати мене. А ліхтар горітиме, повертатиметься і сплітатиме одні таємниці з іншими, сплітатиме вічно. І якщо ви прийдете в гості, залиште яблуко для привидів.
Якщо ти сидиш на чиєїсь могилі, то, напевно, мусиш знати хоча б трохи про те, хто в ній лежить.
Ми, могильники, багато чого знаємо, що іншим невідомо. Кожен скаже. Хто все життя могили копає, той знає.
На плитах є несамовиті написи, повз одну я не можу пройти без сліз. Щоправда, ніхто не може розібрати, що там написано.
І в День Перемоги, ніжний та туманний,
Коли зоря, як заграва, червона,
Вдовою біля могили безіменної
Клопоче запізніла весна.
Вона з колін піднятися не поспішає,
Дихне на нирку, і траву погладить,
І метелика з плеча на землю зсадить,
І перший кульбаба розпушить.
Залишіть почесті сенаторам та вченим. А на моєму могильному камені напишіть:«Говорив же вам: я хворий».
Любов... Ми ось із Серьогою від Бреста до Сталінграда тупотіли з любов'ю... І від Сталінграда сюди, до Дніпра. З любов'ю... Я цим маршрутом зможу через сто років без карти літати. Тому що по всьому маршруту могили наших хлопців із«співочої». І там не одна ескадрилья, там дивізія лягла! А скільки ще...
Могили потрібні живим, а не мертвим. Вони дозволяють нам думати про них, а не про те, що ті, кого ми любили, гниють під землею. Мертвим байдужі красиві квіти та мармурові статуї.
На братських могилах не ставлять хрестів, і дружини не плачуть.
На могильних плитах треба ставити епітафію«Втомився», можливо, не від самого життя, просто надто втомився, щоб за неї чіплятися.