Ми віримо, що час є лінійним. Що тече постійно і поступово до нескінченності. Але різниця між минулим, сьогоденням і майбутнім лише ілюзія. Вчора, Сьогодні та Завтра не послідовні. Вони пов'язані у нескінченному циклі. Все взаємопов'язано.

— Все буде добре. — А як не буде?... — А«якщо» — не буде.

Хіба це погано не знати майбутнього? На мене, так просто чудово. У невідомості і азарт, і радість, і натхнення.

Ми не маємо права знати, що було б, але ми можемо змінити майбутнє.

У той день, коли ми починаємо турбуватися про майбутнє, дитинство наше залишається позаду.

Цар управляє сьогоденням, виходячи з минулого і маючи на увазі майбутнє.

Майбутнє належить добрим людям, і вони житимуть у чудовому світі, який зараз нам важко собі уявити…

Де ж початок всього? У минулому чи в майбутньому? Хто може сказати, коли все сталося? Чи зможемо ми колись дізнатися, що стоїть біля витоків всього? Чи до цього було ще щось? І до того? І ще до того? Чи є взагалі початок і кінець? Чи це все переплітається в нескінченній петлі часу? А початок і кінець означають те саме? Хоч і називаються по-різному.

Люди здебільшого тікають від своїх страждань у майбутнє. На дорозі часу вони проводять уявну межу, за якою їхнє нинішнє страждання перестає існувати.

Ми всі стажери на службі у майбутнього... Ми стажуємося все життя, кожен по-своєму. А коли ми вмираємо, нащадки оцінюють нашу роботу та видають диплом на вічне існування.