У літа немає свого свята, - сказала вона. Літнє кохання не для нас.
Чуєш, яке повітря? Серпень прийшов. Прощавай, літо.
У Нью-Йорку є така пора, коли ти відчуваєш подих осені задовго до того, як упав перший лист. Повітря стало прозорим, літо залишилося позаду, і одного ночі вперше за довгий час тобі хочеться накритися теплою ковдрою.
Вино з кульбаб. Ці слова — точно літо мовою. Вино з кульбаб — спіймане та закупорене у пляшки літо.
Осінній цвинтар - видовище з особливих. Царський пурпур та витончена позолота листя, королівські поминки по літу на тлі урочистої суворості вічнозелених туй – вірних цвинтарних плакальниць. Сірий граніт надгробків, бронза меморіальних написів, димчастий мармур обелісків, чорний базальт монументів, скромний туф поминальних плит. Суворість алей і буяння фарб, спалахи сухотливої пристрасті і розлита в повітрі печаль. Цвинтарям найбільше йде осінь. Не весняне буйство життя, що здається сорому в місцях упокою, не спекотна знемога літа, навіть не зимовий саван - осінь, поріг забуття.
За літо до дна висохли канали. Літо пройшло по луках, наче степова пожежа.
Півпляшки рому, два пістолети,
Сумка змінного одягу – і все готове.
Ось воно яке, наше літо.
Загалом нічого святого. Ні, я проти озброєного хуліганства.
Просто з гарматою слова дохідливіше і важливіше.
Мені двадцять п'ять, мене звати Фокс, я гангстер.
Я пояснюю людям прості речі. Мовляв, це моє. І це моє. І це.
Голос стає впевнений, змужнілий.
І таке воно чудове, наше літо.
Ми коли помремо, оселимося в ньому, мабуть.
Чим холодніша і безпросвітніша темрява зовні, тим затишніше здається тепле м'яке світло в квартирі. І якщо літо – це час тікати з дому назустріч нездійсненним мріям підліткової душі, то пізня осінь – час повертатися.
Біля мого вікна.
Граючи в листі бамбука,
Вітер зашелестів.
Стає все коротшим
Дрімота літніх ночей.
Я так люблю літо, атавістично люблю літо, тому що з дитинства в мені живе ледар, який терпіти не може, виходячи з дому, возитися з верхнім одягом.