Адже можна бути вірним обов'язку і все—таки лінивим.

Лінь — це звичка відпочивати до того, як ти втомишся.
(Лінь – звичка відпочивати перед втомою.)

— Ти онук. А я бабуся. І не лізь у мої справи. Будь ласкавий спати доти, доки я тебе не розбуду.
— А якщо прокинувся?
— Все одно спи. Або просто лежи, поки я не прийду. Якщо ти сам прокидатимешся, навіщо я тоді потрібна? Якщо ти сам сніданок будеш готувати, мені що робити?

«Чим простіше, тим краще» – так часто виправдовують свою лінь. Я теж люблю користуватися цією фразою.

Пізнього ранку я мляво встаю,
відразу ліньки виганяю без жалю,
але від цього так втомлююся,
що лягаю, поступаючись втомою.

Буває — прокинешся, як птах,
крилатою пружиною на взводі,
і хочеться жити і трудитися;
але до сніданку це відбувається.

Насолодитися лінощами по-справжньому може лише той, у кого є купа абсолютно невідкладних справ.

Не буває негарних жінок, бувають ліниві.

Це найжахливіша міркування: якщо я не можу всього — значить, я нічого не робитиму.

Яка це стара російська хвороба, це томлення, ця нудьга, ця розпещеність — вічна надія, що прийде якась жаба з чарівним кільцем і все за тебе зробить: варто тільки вийти на ґанок і перекинути з руки на руку колечко.