Пересудів людських ти боїшся... Що вони тобі! Люди — як собаки: хто десь не так ворухнувся — вони в гамір. Пугали і перестали — і знову чекають, хто б себе чим видав.
Потім настав день, коли звільнили і У. Т. Квіста. Для нього це було певною мірою несподіванкою. Адже він працював у фірмі з дня її заснування і був переконаний, що є одним із найздібніших службовців. Але боротьба за існування та родинні зв'язки вирішили справу.
Життя втрачає фарби, коли нема кого любити і нема кому віддавати. Які б високі стіни не зводила людина навколо себе, все одно десь він залишає місце для вхідних дверей. Щоб зустрічати, проводжати, а часом і самому вирушати на пошуки.
Є люди, в чиїх очах ми з чистої випадковості починаємо грати якусь роль; помітивши це, ми з люб'язності, яка нам нічого не варта, погоджуємося на цю роль у їхній присутності, і не їх у тому вина, якщо вони приймають нас не за тих, хто ми є.