Одна людина в розумовому відношенні може бути набагато нижчою за іншу. Є люди, які не можуть навіть відчинити двері ключем, не кажучи вже про розуміння законів Ньютона; є й такі, хто взагалі не в змозі сприймати світ концептуально. Але інтелектуальна неповноцінність зовсім на виключає наявності у людині яскравих здібностей і навіть талантів щодо конкретного і символічного.

Ти ніколи дійсно не усвідомлюєш, скільки людей про тебе дбає доти, доки вони не відвернуться. (Ніколи не усвідомлюєш, скільки людей люблять тебе, поки всі вони не зберуться разом.)

Людина нічого не забуває. Все зберігається у нього в архівах, які роздруковуються у разі потреби.

Така вже влаштована людина: іноді її так і тягне розповідати праворуч і ліворуч про своє горе – точно після цього воно зникне або хоча б зменшиться.

Людина — раб маленького механізму, який відмірює час і твердить: настав час робити те й те, поспішайте, не заважай.

Цілком неправильно, постійно думати за людину і вирішувати за неї, що вона може сказати або зробити, а що ні  — замість поговорити про це з нею самою.

Добру справу часто перевертають
Усі ті, кому її й не зрозуміти.

Великі речі залишаються для великих людей, прірви — для глибоких, ніжності та тремтіння жаху — для чуйних, а загалом усе рідкісне — для рідкісних.

Людина може зробити будь-що, якщо по-справжньому хоче померти.

Самотня особистість, нехай навіть і звільнена, не є ніякою загрозою. Буржуазія боїться лише особистостей, що об'єдналися в соціальну силу, а тому вона  сама почала викликати:«Хай живе особистість!» — і сама приєдналася до вимог особистої сексуальної свободи, особистої свободи в мистецтві, особистої свободи совісті. Буржуазія взяла цей рух під своє крильце, бо воно веде до ізоляції особистості, до ослаблення її як суспільного чинника.