Смішно ти оснастився для цього світу.

... немає  ні німців, ні жидів, ні слов'ян, а є
просто люди, люди добрі і погані… Щастя полягає у праці на користь інших. Поки що ми можемо бути, у кращому разі, справедливими й добрими лише в сім'ї, але не можна любити свою сім'ю, якщо не любиш інших. Ми, люди похилого віку, пройшли важку школу, з нами були несправедливі, і ми були несправедливі, і це нас мучило, робило нещасними і отруювало навіть те маленьке щастя, на яке має право
кожна козявка. Іди, слов'яночко, до своїх, там уже є багато добрих людей. Добрим та чесним належить світ. Є багаті та бідні люди, красиві та некрасиві, старі та молоді, освічені та неосвічені,
але одне велике дорівнює всім, це – совість. Без совісті не можна жити, як без сонячного світла... Адже і любов теж совість, вища совість, коли людина робиться і краще, і чистіше, і справедливіше.

Якби люди знали, як приємно ходити дахами, вони б давно перестали ходити вулицями.

Він [Ісус] помер для всього людства, постраждав за нас усіх. Настав час повернутися до цього основного послання. Світ зійшов з розуму. Ми всі могли б відчувати трохи більше любові, віри, надії та прощення.

Я завжди знав, що люди є дивними істотами, але сьогодні з вами особливо цікаво.

Жодна людина не може до кінця зрозуміти іншу, і ніхто не може влаштувати чуже щастя.

Аристотеля спитали:
— Чому заздрісники завжди чимось засмучені?
— Тому що їх їдять не лише власні невдачі, а й успіхи інших, — відповів він.

Як це часто зустрічається в Зоні, ті, що поїхали подалі від радіації, давно пішли в інший світ, а ті, що залишилися, як і раніше, їдять свої заражені гриби, п'ють цезієве молочко і помирати не збираються.

Важко сказати, що є неможливим, оскільки вчорашня мрія стає надією для сьогоднішнього та реальністю для завтрашнього. (Важко сказати, що насправді неможливо, оскільки мрія вчорашнього дня стає надією сьогоднішнього та реальністю завтрашніх днів.)

Якщо мандрівник не зустріне подібного до себе чи кращого, нехай він зміцниться на самоті: з дурнем не буває дружби.