— Я вважаю за краще книги людям, люди розчаровують.
— А книги на вашу, ні?

Людина зіпсувала собі шлунок і скаржиться на обід. Те саме і з людьми, незадоволеними життям.

Є багато хлопців, які підлизуються до тебе, якщо в тебе щось добре завелося, але коли їм самим трапиться натрапити на щось хороше, вони тобі ні слова не скажуть, а постараються все це привласнити.

... серед огидних людських кістяків знайшли два скелети, з яких один, здавалося, стискав інший у своїх обіймах. Один скелет був жіночий, який зберіг на собі ще деякі уривки колись білого одягу... Інший скелет, що міцно обіймав перший, був скелет чоловіка. Помітили, що спинний хребет його був викривлений, голова глибоко сиділа між лопаток, одна нога була коротша за іншу. Але його шийні хребці виявилися цілими, з чого виявилося, що він не був повішений. Коли його захотіли відокремити від кістяка, який він обіймав, він розсипався прахом.

Глибоко у нашій свідомості живе невгамовна жага конфлікту. Ви б'єтеся не так зі мною, як з людською природою.

На жаль, люди не змінюються - принаймні, не змінюються в основному. Вони лише пристосовуються. У цьому, мабуть, і полягає сутність шлюбу – дві людини пристосовуються одна до одної.

Ніч не така чорна, як людина.

Насправді люди пам'ятають набагато більше, ніж кажуть іншим. І не зі шкідливості чи злого наміру замикаються – просто вони й самі не усвідомлюють, що мають потрібну інформацію.

Вмій відважно користуватися всім,
І не проси ніякої винагороди!

Ти збудував свій тихий світ, замурував наглухо всі виходи до світла, як роблять терміти.
Ти згорнувся клубком, сховався у своєму обивательському благополуччі, у кісних звичках, у затхлому провінційному укладі, ти спорудив цю убогу оплот і сховався від вітру, від морського прибою та зірок.
Ти не бажаєш турбувати себе великими завданнями, тобі й так неабияк важко було забути, що ти — людина.
Ніхто вчасно не схопив тебе і не втримав, а тепер уже надто пізно. Глина, з якої ти зліплений засохла і затверділа, і вже ніщо на світі не зуміє пробудити в тобі заснулого музиканта, чи поета, чи художника, який, можливо, жив у тобі колись.