Щось, воля ваша, недобре таїться в чоловіках, що уникають вина, ігор, товариства чарівних жінок, застільної бесіди. Такі люди або тяжко хворі, або потай ненавидять оточуючих. Щоправда, можливі винятки. Серед осіб, що сідали зі мною за бенкетний стіл, траплялися іноді дивовижні негідники!

Якщо ти самотній, то повністю належиш самому собі. Якщо поруч із тобою знаходиться хоча б одна людина, то ти належиш собі лише наполовину або навіть менше, у пропорції до бездумності її поведінки; а вже якщо поряд з тобою більше однієї людини, то ти поринаєш у жалюгідний стан все глибше і глибше.

Для того щоб тебе могли зрозуміти інші, потрібно, щоб ти сам себе розумів. Начебто ясно як день, але не так просто.

Щасливі ті, хто не знав заборон!
Погані закони сама собі дала людина.
І те, що природа прощає,
Заздрість людська таврує.

Чому нам увесь час так хочеться вірити, що ті, хто з іншими злі, брехливі, підлі чи примхливі, з нами неодмінно будуть добрими, чесними та великодушними?

І так хочеться вирватися з цього вікна, з цієї самотності, тобто туди, де немає людей. Бо там, де немає людей, не може бути самотності.

... Іноді П'єр згадував про чутну їм розповідь про те, як на війні солдати, перебуваючи під пострілами в прикритті, коли їм робити нічого, старанно вишукують собі заняття, щоб легше переносити небезпеку. І П'єру всі люди представлялися такими солдатами, які рятуються від життя: хто честолюбством, хто картами, хто писанням законів, хто жінками, хто іграшками, хто кіньми, хто політикою, хто полюванням, хто вином, хто державними справами...

Зрештою людське життя і взагалі життя на нашій планеті припиниться: земне життя – лише спалах; вона  – ступінь у процесі занепаду Сонячної системи.

Коли хтось сердиться на вас, насправді він сердиться на себе.

Я думала про те, щоб Кріс хотів, щоб я сьогодні сказала. Яку б пораду він мені дав, який був би чимось на кшталт:«А знаєш, дитинко, до біса. Ці хлопці знають про мене все. Розкажи йому про когось іншого». Я вирішила, що розповім дещо про героя Кріса. Про людину на ім'я капітан Джо Кангега. У 1960 році, забравшись у повітряну кулю з фольги, капітан Джо піднявся на висоту 32 кілометри в стратосферу, а потім озброєний тільки парашутом він стрибнув. Він падав 4 хвилини 36 секунд, досягнувши швидкості 740 миль на годину, перед тим, як відкрив свій парашут за 5 кілометрів до землі. Раніше цього не робив ніхто і не повторив і досі. Він зробив це тому, що міг. І ось за що Кріс любив його, бо Кріс говорив«так». Він говорив "так" усьому. Він любив кожного. Він був найхоробрішим хлопцем. Людина, Якого я знала. І ось чому він вистрибував з повітряної кулі кожен день, тому що міг. Бо був. І ось чому… І ось чому… Ми… Ми любили його!