Слово належить наполовину тому, хто каже, і наполовину тому, хто слухає.

Я говорю собі: людина помічає у світі лише те, що вже несе у собі.

Усіх людей засуджено до смерті з відстрочкою на невизначений час.

Бути людиною — це найбільше досягнення: адже більшість людей — лише дроби людства.

Ми називаємо свій вік  утилітарним, а тим часом ми не вміємо користуватися жодною річчю на світі. Ми забули, що Воді дано омивати, Вогню очищати, а Землі бути матір'ю. Тому Мистецтво наше належить Місяцю і грає з тінями, тоді як грецьке Мистецтво, що належить Сонцю, мало справу з реальними предметами. Я впевнений, що сили стихій зазнають очищення, і мені хочеться повернутися до них і жити серед них. Звичайно, такій сучасній людині, як я, завжди радісно хоча б просто дивитися на світ. Я тремчу від радості, коли думаю, що в самий день мого виходу з в'язниці в садах будуть цвісти і ракитник, і бузок і я побачу, як вітер увірветься в струменевезолото ракітника - і весь світ навколо мене стане арабською казкою.

Скільки поламано пір'я, скільки витрачено чорнило, щоб описати те, чого ніколи не було і не буде.

Як правило, людина задоволена зовсім не тоді, коли зробила щось хороше — скоріше навіть навпаки. Тільки це не радість, а самообман, ілюзія задоволення.

Люди, які процвітають у цьому світі, не лінуються і шукають потрібні їм обставини, а якщо не знаходять, то створюють їх.

Раніше народжувалися покоління, які хотіли зробити щось для людства. Тепер - якщо й робити щось, то тільки для себе.

У кожній людині живе неандерталець і Гете, і ще невідомо, кого більше.