Думка більшості завжди помилкова, бо більшість людей ідіоти. (Громадська думка - свідомо хибна думка, тому що більшість людей повні ідіоти.)

Дочка моя, якщо тобі так не подобаються неприємні люди, як ти це говориш, і ти бажаєш жити весело, не дивись ніколи в дзеркало.

Краще вже померти, ніж жити за інерцією, жити життям, у якому немає  нічого, крім повторення пройденого. Померти означає перейти в невідоме. Померти - значить випробувати радість, випробувати радість при думці про те, що ти віддаєшся на милість стихії, яка набагато ширша за звичний наш розум світу, а саме абсолютному невідомому. Ось це і є радість. Але соромно і принизливо людині жити, як механізм, замкнувшись у собі зусиллям своєї волі, бути істотою, відірваною від непізнаного. У смерті немає нічого ганебного. Ганебне тільки життя, кожну мить якої нічим не заповнено, якою людина живе лише за інерцією. Життя справді може стати ганебним приниженням для людської душі. Але смерть – це не ганьба. Смерть, яка є безмежним простором, нам ніколи не вдасться заплямувати.

Я якось сказала, що мало знаюся на коханні — це неправда. Я знаю про кохання дуже багато! Я бачила її, спостерігала за нею цілі століття. Без неї дивитися на ваш світ було б нестерпно. Всі ці жахливі війни, біль, брехня, ненависть...
Шалено хотілося відвернутися і не дивитись більше, але дивитись як люди люблять один одного – це здорово. Навіть якщо вдасться зазирнути в найдальші куточки Всесвіту, не знайдеш там нічого прекраснішого, тож...
Я знаю, що кохання виникає негадано, але ще я знаю, що вінможе бути непередбачуваною, несподіваною, неконтрольованою і нестерпною, і її можна дуже легко сплутати з ненавистю, і я хочу сказати, Трістан, що здається, я тебе люблю...
Моє серце, мені здається, воно ось-ось вирветься у мене з грудей. Таке почуття, що воно не належить мені, тепер воно належить тобі. І якби ти любив, натомість мені нічого не потрібно: жодних подарунків, жодних речей, ні демонстрації вірності, достатньо знати, що ти теж мене любиш...
Твоє серце в обмін на моє...

Справді, виражаються іноді про«звірську» жорстокість людини, але це страшно несправедливо і прикро для звірів: звір ніколи не може бути такий жорстокий, як людина, так артистично, так художньо жорстокий.

— Але ж мільйони людей загинуть!
— Тільки одного разу. Ось у чому вся краса. Вони помруть і смерті більше не буде.

Я не кажу, що ця людина заслуговувала на смерть – мало хто робить стільки зла, що заслуговує на кулі.

Вони завжди були друзями, скільки він пам'ятав себе. Потім один із них став бізнесменом, інший – художником. Але бізнесмен виявився затребуваним життям, а художник – ні. У цьому й полягала проблема.

Деякі люди насолоджуються дощем, інші просто промокають.

Людина без самолюбства нікчемна. Самолюбство — архімедів важіль, яким землю можна зрушити з місця.