Я взагалі вважаю, що люди дуже не добре поводяться зі своїм тілом, воно занедбане. Мені боляче бачити, коли людина йде, живіт тягне, пихкає, боляче і прикро.
Ось у мене знайома жінка дуже влучно сказала. Вона каже - "Як на пляжі роздягнеться, без сліз дивитися не можна".
Це безглуздо — розділяти людей на добрих та поганих. Люди бувають або привабливі, або нудні. (Безглуздо ділити людей на добрих і поганих. Люди бувають або чарівні, або нудні.)
А я говорю: візьміться рука з рукою ті, які люблять добро, і нехай буде один прапор — діяльна чеснота …
Я хочу сказати тільки, що всі думки, які мають величезні наслідки, — завжди прості. Вся моя думка в тому, що якщо люди порочні пов'язані між собою і становлять силу, то людям чесним треба зробити тільки те саме. Бо як просто.
Яку сміливість треба мати, щоб одного ранку поглянути на себе в дзеркало і поставити собі питання:«Чи маю я право на помилку?» Виразно вимовити кожне слово... Яку сміливість треба мати, щоб подивитись життя в обличчя — і не побачити в ньому нічого стабільного, нічого гармонійного. І все зламати, розвернути — із чистого егоїзму? Звичайно, ні, хоча... Так у чому ж справа? Інстинкт виживання? Прозорливість? Страх смерті?
Мужність бути відвертою із самим собою. Хоч раз у житті. Протистояти собі. Тільки собі. Собі одному –«Право на помилку» – простий вираз, лише кілька слів, але хто тобі скаже, чи є він у тебе? Хто, окрім тебе самого?
Люди – суспільні істоти. Ми з'являємось на світ завдяки іншим людям. Ми виживаємо за допомогою оточуючих. Хочемо ми того чи ні, але в нашому житті навряд чи вдасться відшукати моменти, коли ми не залежимо від інших. Тому не варто дивуватися, що і людське щастя – це результат наших взаємин із оточуючими.
Про людину, якою вона представляється людям, треба судити з її вчинків, а музика її душі нехай звучить для неї одного.
Але найбільше мене лякають маски. Личини, що він надягає. І маски, які надягаю я, щоб підтримати його маски. І ти, Метт, заради нього робиш те саме. Ми все це робимо заради нього і один заради одного. Маски з крові та плоті. Від кого ми ховаємось?
Кожен хоче почуватися важливим. Справа в тому, яким би важливим він був, він завжди хоче бути ще важливішим. Люди так на цьому зациклені.«О ні, він кращий за мене». Начебто вони не розуміють, що важлива не важливість, а впевненість. Найвпевненіша в собі людина завжди перемагає. Навіть якщо впевненість надумана. Навіть якщо він просто зображує із себе. Люди дурні, вони не бачать різниці.
Чи існує сім'я, в якій немає проблем. Хіба хтось може бути по-справжньому щасливим? Хіба це взагалі можливе? Людей знищують інші люди. Людей знищують зовнішні неприємності. Люди знищують себе.
Але я переконаний до глибини душі, що дух протиріччя належить до споконвічних спонукаючих початків у серці людському — до невід'ємних, первозданних здібностей, які визначають саму природу Людини. Кому не траплялося сотню разів робити поганий вчинок без будь-якої причини, лише тому, що цього не можна робити?