Характер людини ніколи не можна зрозуміти вірніше, ніж за тим жартом, на який він ображається.

А може, недаремно наша уява надає хмар форму кораблів і драконів?
Вони пливуть у небесній тиші, величні та прекрасні. Вище нас, вище суєти, вище самого життя. Вічні. Але чи важлива вона їм? Що для них ця самотня вічність у безкрайньому просторі неба. Яку ціну вони готові заплатити, щоб одного разу впасти на землю дощем, народжуючи нове життя, омиваючи щасливі особи чи ховаючи сльозинки.
Люди завжди мріяли літати... а дракони відчувати так само яскраво.
Дракони не люди.
Хоча… якщо дракони лише мріялюдей, то чи не можуть люди бути лише...

Обмеженому звичайній людині немає, наприклад, нічого легшого, як уявити себе людиною незвичайною і оригінальною і насолодитися тим без жодних вагань.

Це було б найбільшим нещастям. Знайти приємну людину, яку вирішила ненавидіти!

У двох осіб різного культурного рівня інтереси можуть бути спільними в одному-єдиному випадку — якщо це інтереси того, рівень якого нижчий.

Всі люди такі влаштовані: вони нічому не вірять, поки не побачать на власні очі.

Люди часто виявляються набагато розумнішими, ніж про них думаєш.

А де ж тоді характер людини, її власна, ні на яку іншу не схожа натура, якщо так багато залежить від того, чи пощастило тобі чи ні? Куди дівається людина, якщо за неї каже місце? Як мало, виходить, в людині свого, даного йому від народження, і скільки в ньому від долі, від того, куди він сьогодні приїхав і що з собою привіз.

Колись людьми керувало благоговіння. Потім страх. Сьогодні людьми керує їхній шлунок. Раніше люди були скуті по руках та ногах ланцюгами. Сьогодні вони обплутані прямою кишкою.

Беруть і просять набагато частіше, ніж дають.