Людина така обмежена: вона навіть не здатна винайти новий гріх — усе це є й у тварин. І за цей світ Христос помер! Чим більше бачиш навколо себе зла, чим більше чуєш про нього, тим більшою славою сяє ця смерть. Легко віддати життя за добре, за прекрасне — за рідну оселю, за дітей, за цивілізацію, але треба бути Богом, щоб померти за байдужих, за аморальних.
Людина за своєю природою наївна: ми сліпо довіряємо людям, віримо в те, чого не може бути, віримо в себе... Але без віри ми ризикуємо залишитися на самоті.
Людина зазвичай не знає, що для того, щоб зуміти бути тим, що вона є, вона повинна вірити, що вона є чимось більшим.
Хто хоче більше, ніж може, має менше, ніж міг би мати.
Внизу хтось співає. То навіть не співає, а вигукує слова пісні. Всі ці люди, яким необхідно, щоб у них постійно кричав телевізор. Або радіо, або програвач. Все це люди, яких лякає тиша. Це мої сусіди. Звуко-голіки. Тиша-фоби.
Якщо тобі доведеться зустріти людину, чию похмурість ти не зможеш пояснити і вона здасться тобі безпричинною, нестерпною, — знай, що ця людина приховує свою рану, і рана ця болить, хоч вона нікому й не видно.
- Навіщо потрібні шипи?
— Шипи ні за чим не потрібні, квіти випускають їх просто від злості.
- Не вірю я тобі! Квіти слабкі. І простодушні. І вони намагаються надати собі хоробрості. Вони думають: якщо у них шипи, їх усі бояться.
Якби не було в людини такого терпіння і витривалості, всі добрі люди вже давно загинули б і на світі залишилися б злі й бездушні.
Країну рятують усі. Ще ніхто не зізнався, що хоче занапастити. Але країна чомусь тоне дедалі швидше.