«У мене є мої собаки».
Люди завжди зраджують в один прекрасний день. Вони ніколи не відповідають тобі всім тілом і душею, як собаки.
"Мені вистачить і собак".

Те, що сходить людині в молодості, відштовхує від нього на старість.

Коли людина бідна, вона думає:«Будь у мене гроші, я б поділився з моїми бідними друзями». Але варто йому отримати ці гроші, як великодушність та щедрість покидають його.

Люди завжди так — за самолюбством ближнього готові бити сокирою, а коли їхнє власне самолюбство уколуть голкою, вони кричать.

Кожна людина завжди чия дитина.

Усім людям дуже тяжко. Вони втомлюються від слабкостей одне одного, недосконалостей, помилок, істерик, непередбачуваної поведінки. Шалено хочеться просто повернутися спиною і піти на всі 4 сторони, подалі від оточуючих. Так само інші люди втомлюються від нас, нібито м'яких і пухнастих, а насправді колючих і неприємних. Треба терпіти і берегти один одного, не думаючи про себе. Іншого виходу просто немає, інакше сума загального болю з кожним роком зростатиме, поки не стане критичною.

— Що таке бог  без тих, хто поклоняється йому?
— А що таке людина без віри у вищу силу?
— Вони обоє втрачені.

Люди дуже люблять, коли їм дякують. Коли вони зроблять вам добро, то одразу чекають за нього подяки. Якщо ви не помітите, що зробили вам добро, вони страшно образяться. Тому краще відразу висловити подяку про всяк випадок, навіть якщо вам просто привиділося, що вам вже зробили добро. Люди не здивуються і приймуть вашу подяку із задоволенням.

Ви ніколи не замислювалися над тим, наскільки важливим є наше життя? Чи може одна людина вплинути на весь світ? Наскільки важливими є наші рішення? Я думаю, що важливі і я думаю, що одна людина може змінити життя багатьох на краще або на гірше.

Меланхоліком стаєш, коли розмірковуєш про життя, а циніком — коли бачиш, що робить із нього більшість людей.