Життя як поштовий диліжанс. Люди сідають у нього, якийсь час їдуть разом, звикають один до одного. А потім рано чи пізно кожен виходить на станції. Двері диліжансу грюкають, і він їде. А ті, що розлучилися, ніколи більше не зустрічаються. Принаймні, у цьому диліжансі. Але хто сказав нам, що цей диліжанс останній? Можливо, десь там, за обрієм цього світу буде ще один.
Розумні люди — це ті, які працюють з людьми розумнішими за них самих.
Потреби в людях ніде в нас не відчувається, та й самі ці люди не відчувають, щоб вони були на щось потрібні.
Мама завжди говорила, що про людину можна судити з її взуття — куди вона йде, де вона була.
У мене було багато взуття...
Ти колись думав, що таке темрява? Темрява – це коли зовсім немає світла… Для кожного з нас світло – це люди, які нас оточують. Для мене — мамо, Ірко, ти... Навіть ти, хоч ти більше схожий на браковану лампочку. І чим більше джерел цього світла гасне, тим більше людина занурюється у пітьму. І він нічого в ній не бачить... і робить що хоче, робить те, що навіть раніше соромився чи боявся робити... Ми боремося з цими людьми, у яких усередині темрява... Я ніколи не намагався їх зрозуміти, тобто не їх зрозуміти, а чому вони такі... Тепер зрозумів.
Одна з найнагальніших потреб людини, рівна, навіть більш настійна, ніж їжа, питво, хіть, і про існування якої ми часто забуваємо, це потреба проявити себе – знати, що це зробив я. Дуже багато вчинків, інакше незрозумілих, пояснюються цією потребою. Треба пам'ятати її і під час виховання, і маючи справу з людьми. Головне, треба намагатися, щоб це була діяльність, а не хвастощі.
Люди найчастіше вживають слово "нічого" для того, щоб приховати за ним дуже важливе "щось".
Той факт, що будильник не продзвенів, змінив уже багато людських доль.
Людина має право знати правду і насамперед про себе. Але поставити йому це в обов'язок не можна.