Все-таки дивно, як наш розум та почуття підпорядковані органам травлення. Не можна ні працювати, ні думати, якщо на те немає  згоди шлунка. Шлунок визначає наші відчуття, наші настрої, наші пристрасті. Після яєчні з беконом він велить:«Працюй!». Після біфштексу та портера він каже:«Спи!». Після чашки чаю (дві ложки чаю на чашку, наполягати не більше трьох хвилин) він наказує мозку:«А ну-но підій і покажи, на що ти здатний. Будь красномовним, і глибоким і тонким; заглянь проникливим поглядом у таємниці природи; прострі білосніжні крила тремтливої ​​думки і здійми, богорівний дух, над суєтним світом, спрямовуючи свій шлях крізь сяючі розсипи зірок до воріт вічності».
Після гарячих здобних булочок він каже:«Будь тупим і бездушним, як домашня худоба, — безмозкою твариною з байдужими очима, в яких немає  жодної іскри фантазії, надії, страху та кохання». А після неабиякої порції бренді він наказує:«Тепер дуріти, хихикай, похитуватися, щоб над тобою могли потішитися твої близькі ; викидай дурні штуки, бурмочи язиком, що заплітається, безладна нісенітниця і покажи, якою дурною нікчемністю може стати людина, коли її розум і воля втоплені, як кошенята, у чарці спиртного».
Ми лише жалюгідні рабинашого шлунка...

Бачили б ви себе, містере Андерсон. Сліпий месія... Ви символ свого вигляду, містере Андерсон. Безпорадні, жалюгідні люди. Вони тільки й чекають, щоб їх позбавили мук.

Людський мозок – чудова штука. Він працює до тієї самої хвилини, коли ти встаєш, щоб вимовити промову.

Я дивлюсь повз недоліки людей і намагаюся знайти живу людину глибоко всередині, тому що всі люди красиві, але хтось просто глибоко тримає це.

Зустрінеш погану людину — пошкодуй її. Тобі його терпіти - всього нічого, а йому себе - все життя.

Зійти за людину обізнану зовсім неважко. Вся річ у тому, щоб тебе не викрили у явному невігластві. Треба лавірувати, уникати скрутних положень, обходити перешкоди і за допомогою енциклопедичного словника садити в калош інших. Всі люди — круглі невігласи і дурні, як колоди.

... її літери, що сяють у променях сонця, покликані символізувати невпинну пильність лондонських правоохоронців, а відображення людини в них - нагадувати, що їй не сховатися від їхнього недремного ока.

Помічайте дрібниці, бо, можливо, хтось намагається достукатися до вас.

Я не люблю машини. Я ненавиджу Інтернет, ненавиджу комп'ютери. Вони заважають нам жити, вони забирають наш час. Люди занадто багато працюють за комп'ютерами, вони занадто багато балакають, замість слухати і чути один одного.

Якщо люди злі, то для початку сварки достатньо і найменшої краплі.