Правильно він сказав: найгероїчніший вчинок людства — це те, що воно вижило і має намір вижити далі…

Коли більшість людей відчуває потребу в якійсь справі, слабкі й ті, що самі себе розслаблюють нескінченними міркуваннями, вигадують релігію, бездіяльну та проповідуючу смирення перед насильством, перед волею Божою.

Ми вибираємо не випадково один одного … Ми зустрічаємо лише тих, хто вже існує у нашій підсвідомості.

Думки – єдине, що справді варто стримувати. Про решту можеш не турбуватися. Бо якщо не стати господарем власного розуму, то вічні неприємності тобі забезпечені.

Щаслива не та людина, яка має для цього підстави, а та, у кого достатньо життєлюбності, щоб радіти всьому, що з ним відбувається, і не напружуватися щомиті, чекаючи удару в спину. Така людина наче зсередини світиться! Весь світ для нього, навіть якщо в нього в гаманці замість грошей одні дохлі мухи та крихти від хліба!

Всім серцем я шаную,
Відпочиваючи в полуденний жар,
Людей на полях.

Людина несе в душі своїй яскраве полум'я, але ніхто не заходить погрітися біля нього: перехожі помічають лише маленький димок, що вибивається з труби, і йдуть своєю дорогою.

Так буває часто: варто подумати чи заговорити про когось, і він уже тут як тут, а ви й не підозрювали, що він так близько. Схоже, що саме його наближення змушує вас подумати про нього, а не випадковість, як вважають.

З людьми трапляється не те, на що вони заслуговують, а те, що їм відповідає.

Як не вимогливі люди в коханні, все ж таки вони прощають більше провин тим, кого люблять, ніж тим, з ким дружать.