Людина будує вдома, бо живе, а пише книжки, бо смертна і знає це.

Люди часто брешуть по дрібницях лише тому, що говорити правду надто клопітко.

Занурена в холодний егоїзм, як і всі старі люди, котрі відлюбили у свій вік  і чужі справжньому.

Не могли ж вони щодня сидіти так похмуро і мовчазно. Здавалося немислимим, щоб люди, як не дурна їхня вдача, день у день сходилися за столом з такими сердитими обличчями.

Людина ніколи ні від чого не відмовляється, вона просто одне задоволення замінює іншим.

Краса – абсолютна. Людське життя, все життя підкоряється красі. Краса вже існувала у Всесвіті до людини. Краса залишиться у Всесвіті, коли людина загине, але не навпаки. Краса не залежить від нікчемної людини, що борсається в бруді.

Хтось сказав, що найсумніша річ, з якою стикається людина — це те, що мало бути. Але що якщо людина стикається з тим, що було? Або чого може ніколи не статися, або чогось більше ніколи не буде. Вибрати правильну дорогу ніколи не буває легко. Це рішення ми приймаємо лише з наказу свого серця. Але іноді ми знаходимо свій шлях, щоб зробити щось краще. Іноді ми боремося з жалем і докорами сумління за наші помилки... нашу злість, і ревнощі і сором, який ми відчуваємо, коли є тими людьми, якими повинні бути. І тоді ми знаходимо наш шлях до чогось кращого... або щось найкраще знаходить свій шлях до нас.

Поки люди пам'ятають образи своїх предків, світ не буде вічним.

Людина – книга, яка приховує багато цікавих сторінок.

Якби кожен не намагався неодмінно переконати іншого у своїй правді, люди, можливо, рідше воювали б.