Люди часто виявляються набагато розумнішими, ніж про них думаєш.

А де ж тоді характер людини, її власна, ні на яку іншу не схожа натура, якщо так багато залежить від того, чи пощастило тобі чи ні? Куди дівається людина, якщо за неї каже місце? Як мало, виходить, в людині свого, даного йому від народження, і скільки в ньому від долі, від того, куди він сьогодні приїхав і що з собою привіз.

Колись людьми керувало благоговіння. Потім страх. Сьогодні людьми керує їхній шлунок. Раніше люди були скуті по руках та ногах ланцюгами. Сьогодні вони обплутані прямою кишкою.

Беруть і просять набагато частіше, ніж дають.

Народжений повзати – літати не може.

Для цього люди й існують, щоб рятувати один одного від самих себе.

У цьому світі кожен має чимось займатися. Хтось вигадав це правило, що кожен має чимось займатися. Кожен має кимось стати. Дантистом, пілотом, поліцейським, швейцаром, священиком. Іноді я навіть утомлююся думати про те, ким я не хочу бути; що я не хочу робити, куди не хочу їхати. Наприклад, до Індії. Чи не хочу чистити зуби, чи рятувати китів. Я ніколи не розумів цього світу.

Світ недосконалий. Засадами суспільства є користолюбство, страх і продажність. Конфлікт мрії з дійсністю не вщухає тисячоліттями. Замість бажаної гармонії землі панують хаос і безладдя. Більше того, щось подібне ми виявили у власній душі. Ми прагнемо досконалості, а навколо тріумфує вульгарність.

Те, що є в людині, безсумнівно, важливіше за те, що є в людини.

Чи бачиш, ми спочатку не знали, яку вибрати мавпу. Не ображайся, але я голосував за неандертальців, їхня поезія була... чудова. І співзвучна музиці сфер. Але, зрештою, вибрали вас... хомо сапієнс сапієнс. Ви з'їли яблуко, вигадали штани.