Всі люди навколо, всі вони чужі. Немає  близьких, немає  рідних, немає  важливих. Є просто ті, хто поруч, і ті, хто далеко. По суті, і ті й інші, є величезні відмінності. Але насправді вірити не можна нікому з них. І в цьому головна їхня схожість.

— Невже світ населений лише тиграми та крокодилами?
— Так, але тільки двоногі тигри і крокодили куди небезпечніші за всіх інших.

Не чекай багато від людей, а будь вдячний їм за посмішку, привітання, добре слово, розмову.

Люди зневажають не так порок, як слабкість і нещастя.

Є незвичайні люди, які роблять із друзями, як із сукнею: доти вживають, поки зноситься, а там і кинуть.

Життя як поштовий диліжанс. Люди сідають у нього, якийсь час їдуть разом, звикають один до одного. А потім рано чи пізно кожен виходить на станції. Двері диліжансу грюкають, і він їде. А ті, що розлучилися, ніколи більше не зустрічаються. Принаймні, у цьому диліжансі. Але хто сказав нам, що цей диліжанс останній? Можливо, десь там, за обрієм цього світу буде ще один.

Розумні люди — це ті, які працюють з людьми розумнішими за них самих.

Потреби в людях ніде в нас не відчувається, та й самі ці люди не відчувають, щоб вони були на щось потрібні.

Мама завжди говорила, що про людину можна судити з її взуття — куди вона йде, де вона була.
У мене було багато взуття...

Ти колись думав, що таке темрява? Темрява – це коли зовсім немає  світла… Для кожного з нас світло – це люди, які нас оточують. Для мене — мамо, Ірко, ти... Навіть ти, хоч ти більше схожий на браковану лампочку. І чим більше джерел цього світла гасне, тим більше людина занурюється у пітьму. І він нічого в ній не бачить... і робить що хоче, робить те, що навіть раніше соромився чи боявся робити... Ми боремося з цими людьми, у яких усередині темрява... Я ніколи не намагався їх зрозуміти, тобто не їх зрозуміти, а чому вони такі... Тепер зрозумів.