Як тітка Фаїна кішку свою величала, не кожна закохана жінка так свого чоловіка назве, духу не вистачить, а вже чоловік тих слів і зовсім не знає через млявість того центру в черепі, який знає любовними примовками.
Ми так мало були разом... Нам було про що поговорити і було чим зайнятися. Нехай і недовго, але наш час БУВ!
Але у людини з вільним серцем ширший кругозір. Сильна прив'язаність звужує коло інтересів, і хоча любов збагачує людину переживаннями, вона обмежує її поле зору.
— А що ти робиш заради кохання?
- Я страждаю.
Мені хочеться сім'ї — звичайної сім'ї з недільними прогулянками парком, зі смачними вечерями та улюбленими фільмами, які б ми дивилися разом, сховавшись одним пледом. Мені хочеться спільного минулого, спільного сьогодення та одних на двох планів на майбутнє. Мені хочеться забути про розлуки, холодне ліжко, яке зігрівають лише мої спогади, хочеться присутності коханого постійно, щодня, щогодини. І не віртуального, що втілилося в голос по телефону чи листування через Інтернет, а реального. Ніякі листи та дзвінки не замінять жодних обіймів.
Гірше за того, хто ненависний, може бути тільки той, хто подобається.
Я народилася з неймовірним бажанням любові та пристрасною потребою дарувати її.
Кажуть, що втратити кохану людину так само боляче, як втратити частину власного тіла. Насправді, набагато болючіше, особливо, коли ти сама у всьому винна.
Я люблю ці снігові гори
на краю світової порожнечі.
Я люблю ці сині погляди,
Де, як світло, ти відбиваєшся.
... І цілий світ зненавидів,
Щоб тебе любити сильніше.