Любов - це сутність душі, вона  повинна зміцнитися і очиститися від усіх поганих почуттів, роздратування та іронії, спрямованих проти людини.

Ти впевнений, що твоя Бель не втече від тебе, коли зрозуміє, що ніколи не змінишся?

Я й не розраховував так легко переконати тебе. Думав, виникнуть непереборні труднощі і ти будеш настільки впевнена в правді, що доведеться годинами вичавлювати з себе брехню... Я брехав... Пробач мені, вибач, що завдав біль...
Я тисячу разів повторював, що люблю тебе, а ти дозволила одному-єдиному слову підірвати віру в мої почуття?
Як же висловитись, щоб ти повірила? Що мені сказати, щоб ти мені повірила? Ти не спиш і не померла. Я тут, і я люблю тебе. Я завжди любив тебе, і я завжди любитиму тебе.

І я з часом зрозумів, що вона прекрасна, і що мене вона  теж вважає прекрасним, і що, мабуть, більше нічого не потрібно.

Я знайшла, де живе Сонце. У моєму серці.

Спочатку біле прекрасне полум'я — любов. Потім чорний - біль.

Глибини серця відомі мені, і знаю: позбавивши злодія від злиднів, я не позбавлю його від бажання красти, і засуджую занепокоєння, що штовхає злодія на злочин. Він помиляється, думаючи, що зариться на чуже золото. Золото світиться, як зірка. Любов, нехай навіть не знає, що вона - любов, потребує тільки світла, але не в силах людських привласнити собі світло. Мерехтіння зачаровує злодія, і він робить крадіжку за крадіжкою, подібно до божевільного, що відро за відром вичерпує чорну воду джерела, щоб схопити місяць. Злодій  краде і в скороминуще полум'яоргій жбурляє порох викраденого. І знову стоїть у темряві за рогом, блідий, немов перед побаченням, нерухомий зі страху злякати, сподіваючись, що саме тут він знайде одного разу те, що вгамує його спрагу.

Немає більш прекрасного часу в житті, ніж перші дні любові, коли з кожною зустріччю, поглядом і надією щось нове і радісне поселяється в твоїй душі.

Мені хочеться тікати... але мені хочеться тікати комусь назустріч.

Я не хочу лише спати з тобою. Я хочу одружитись, щоб ділити з тобою все, що в тебе всередині.