— Сьогодні все було жахливо, крім цього.
— Крім чого?
Жестом я вказую на нас.«Тебе і мене. Все було жахливо, крім цього.

У фільмах завжди зрозуміло, коли люди призначені один для одного, тому що наростає фонова музика - безглуздо, зате правильно.

— Я зрозумів одне.
- Що?
— Що треба мандрувати лише з тим, кого любиш.

Лють – моїм ворогам, думаю я. Кохання – моєму народу. Ось вона, справжня моя пісня.

Не годиться уподібнюватися Нарцису, схилившись над фотографією; навіть воді не можна довіряти; очі люблячого - ось єдине надійне дзеркало.

У трьох спальнях старого будинку в пізній час троє безпорадних, як немовлята, старих піднімаються на своїх ліжках, і з їхніх сердець рветься беззвучне:«Ми любимо! Ми любимо тебе!"

Як ти думаєш, чому я з тобою одружився? Щоб угамувати бажання? Врятуватися від самотності? Тому що так було правильно? Я не мав особливих надій, думав ти станеш лише втіхою, засобом полегшити рани. Але я помилявся. Ти мене зцілила, я твій покірний слуга. І я тебе люблю.

Краще обійтися без замку, ніж без кохання.

Справжнє кохання розплачується за фальшиву. Ця аномалія, на жаль, часто зустрічатиметься, поки чоловіки не зрозуміють, скільки квітів косять у серці молодої жінки перші помахи обману.

Я вірю в кохання, у поцілунки, романтику, секс. Я не хочу, щоб все зводилося до якихось ідеальних рівнянь. Я хочу безладу та хаосу. Хочу, щоб хтось божеволів і тільки по мені. Хочу дізнатися і жар, і пристрасть, і піт, і безумство; і я хочу валентинки, амурів та всього цього барахла.