Я вважаю, що грати роль — значить, якомога далі уникнути самого себе. Взяти відпустку від власної особистості. Стати іншим, увійти в шкіру іншої людини.
Перевага кіно – його здатність досягати досконалості. Тобто геніальний режисер може відзняти, зупинитися, перезняти, змонтувати та перемонтувати свою мрію доти, доки не вийде те, що він хоче.
Мені цікаві картини, які залишають після перегляду багато питань, хвилюють. Якщо мені кажуть, що фільм занадто заплутаний, я говорю:«Fuck you!». Кіно, в якому все ясно, — це кінський гній, а не кіно. Таке роблять для дітей. А я знімаюся у дорослих фільмах.
Коли я працював у відеомагазині, я чув, як батьки лаяли дітей за те, що ті весь час брали фільми, які вони вже бачили та люблять. Дитина думає:«Навіщо брати невідомо що? Візьму знову цю касету». Ось і в мене психологія дитини мені подобається такий підхід.
Письменник – це менше, ніж людська особина. Або, якщо він талановитий, це купа розрізнених особин, незважаючи на всі їхні потуги злитися в одну. Сюди ж я відношу акторів: вони так зворушливо намагаються не дивитись у дзеркала, прямо відвертаються від дзеркал і ловлять своє відображення в нікелі шандалів.
Я ніколи не мав грошей, і я був дуже щасливий без них. Коли я помру, мої гроші мені вже не будуть потрібні. Мої кінофільми житимуть для людей, щоб судити, якою я був людиною. Я тільки хочу залишитись предметом інтересу.
Проблема в тому, що у кіно всі надто ідеальні. Ідеальний лиходій. Ідеальний гарний хлопець. Це так нудно. Я закликаю акторів не здаватися краще, ніж вони є насправді.
Як же у німих фільмах обходилися по півтори години зовсім без діалогів? Там використовували інші виразні засоби та за їх допомоги створювали чисте мистецтво.