З тобою я ладен був бігти на край світу,

Але ти зрадила сама, ти туди втекла.

Порвалася струна, і тепер моя пісенька заспівана.

І життя мені немає — ось такі справи.

Так я думаю про своє відшуміле кохання. Добре, що вона була. І добре, що скінчилася.

Все, що не має перспектив, має скінчитися рано чи пізно. Навіть людина...

Іноді кінець історії не очевидний. Але коли він проявляється, його неможливо ігнорувати.

Ми знаємо про майбутнє лише одне — воно приносить зміни. А боїмося ми, мабуть, що все залишиться як є. Тож ми маємо радіти змінам. Адже якось хтось сказав:«В кінці все має бути добре, а якщо не все добре, то, повірте мені, це ще не кінець».
(У нас в Індії кажуть, що зрештою все буде добре. А якщо ще не добре, значить, ще не кінець.)

І ось я стою на трапі і виглядаю франтом у твоєму пальті. І все чудово: я збираюся зійти. Рішуче. Без вагань. Мене зупинило не те, що я побачив, Максе, далеко не це, ти розумієш, а те, чого я не побачив. У цьому величезному місті було все, крім краю. Його не було. Я так і не побачив, куди все йде і де все кінчається.

Шекспір ​​каже: "Все добре, що добре закінчується". Але іноді все просто закінчується.

Головне, не облажатись, щоб потім, коли все це закінчиться, тебе могли сприймати всерйоз.

Не розумію, як він може колись закінчити, якщо він і не збирається починати.

Щоб почати все з початку, потрібно дійти до останньої точки.

Однак навіть найгірший кінець насправді лише початок.