- Перша куля для тебе, друга для мене.
- Ніхто сьогодні не помре.
- Ти що не тямиш? Ми з тобою завжди були пов'язані. Це неминуче.
— У цьому ти маєш рацію, але вислухай мене, бо я багатьом тобі завдячую. Завдяки тобі я стала найкращою людиною, я стала найкращою матір'ю, завдяки тобі. Це ти мене зрадив.
— Ми змінили одне одного.
— Коли мені доводиться вибирати між легким і правильним шляхом, я думаю про тебе. Я стала кращою, бо зустріла тебе.
— Ти навіть не можеш дивитись на мене.
— Бо в очах твоїх я бачу себе. Я бачу, якою ти бачиш мене — втраченою, зіпсованою, брудною. Я це відчуваю. Прошу, будь ласка, не потрібно більше крові.
- Тепер все інакше. Все буде добреЦе допоможе все виправити. Це мій останній подарунок.

Я завжди мріятиму, і не перестану, поки не зупинить куля.
(Я завжди любив мріяти і ніколи не перестану, доки політ моєї мрії не зупинить куля.)

Куля може і повз просвистіти, а зрада — завжди точно в серці.

Куля схожа на кохання, сержант. Втручається легко, як весняний вітер, а виходить важко, як ураган.

Розетто, я знаю, як усіх урятувати. Вистрелиш у мене і однією кулею вб'єш сім мільярдів людей.

— Оборотні не переносять срібло. Тому ми швидко витягуємо з них кулі, щоб вони не померли під час допиту.
- А що відбувається потім?
- Засовуємо ці кулі назад.

Важлива не швидкість кулі, а швидкість реакції того, хто стріляє.

Тільки не стріляйте будь ласка. У мене на кулі алергія – я одразу ж дірками покриваюся.

Ти ніколи не дізнаєшся, яка куля вб'є тебе. Адже на кулях не пишуть імена.

— Я прийняв би твою кулю. Я заслужив на неї.
— Ти залишишся тут зі своїми думками, зі своїм життям та війною. Я рада, що не вбила тебе, це було б милосердям.