Життя — це невтомна спрага насичення, а світ — арена, де стикаються всі ті, хто, прагнучи насичення, переслідує один одного, полює один за одним, поїдає один одного ; арена, де ллється кров, де панує жорстокість, сліпа випадковість та хаос без початку і кінця.

Губи твої мають такий гіркий смак. Чи не смак це крові?... А може, смак кохання?... Кажуть, у кохання гіркий смак… Ну і що з того, що гіркий? Що з того? Я поцілувала тебе в уста, Йоканаан.

Коли протверезіють. І насититься хвилинною владою, кров'ю та добром сусідів. Тільки буде трохи пізно. Тому що герцог Удальна не дозволить, щоб голота вирішувала в його країні, кому жити, а кому померти. Більшість із тих, хто зараз мріє про райське життя та новий світ, — уже покійники. Про це я знаю, знає Пугало і навіть проповідник. Не підозрюють лише ті, хто влаштував анархію.

Кров розтопить лід.

Там за добро - добро, і кров - за кров, і ненависть безмірна, як кохання.

Не бійтеся, королева, кров давно пішла в землю, і там, де вона пролилася, вже ростуть виноградні грона.

У мене чисті руки, але вони будуть у крові, якщо я стану президентом.

Кров - вона  не для того, щоб її в смаженому вигляді жерти. Її треба пити. Свіжу. І лише з коханих.

Не має значення, яка в жилах тече кров… Не має значення, хто твої батьки, та хоч сам Ваал Гал! Важливо, що в тебе всередині. У всіх нас від народження є дві руки. Дві чудові, сильні руки - їх можна опустити в безсиллі або залити по лікоть кров'ю... А можна покласти в них цілий світ.

Одна людина такої ні знати, ні пам'ятати не може. А родова пам'ять крові вона  все зберігає.