— Не любить твій Мухтар критику!

— А який собака його любить?

Легко не красти. Тим паче – не вбивати. Легко не бажати дружини свого ближнього. Набагато важче – не судити. Можливо, це і є найважчим у християнстві. Саме тому, що гріховність тут невідчутна. Подумаєш – не суди! А тим часом,«не суди» – це ціла філософія.

Ми так любимо критикувати, що втрачаємо здатність глибоко відчувати справді чудові творіння.

Я вважав, що любов до картин чи літературних творів друзів мало чим відрізняється від любові до сім'ї і, отже, критикувати їх неввічливо.

Я ніколи не критикую уряд своєї країни, перебуваючи за кордоном, але з лишком відшкодую це після повернення.

Дурна критика не така помітна, як дурна похвала.

Те, що в інших називається критикою, ми називаємо взаємним аналізом.

Нема в мене генетичної опозиційності! Я взагалі не вважаю, що уряд треба любити взасос чи ненавидіти за визначенням. Воно не для кохання створено. Це орган, що працює на нас, громадян. Тому спокійне, критичне ставлення до нього – норма і навіть обов'язок.

Похвала від будь-якої людини та схвалення важливі для мене. Абсолютно від будь-кого. І критика від будь-кого. Якщо вуличний торговець, який продає журнал "The Big Issue", повернеться до мене і скаже: "Гей, ти, в тій ролі, в тій сцені, мені здається, ти був недостатньо переконливим", - я вислухаю його, я приймаю поради від кожного. Чим менше людина зацікавлена ​​в тобі матеріально, тим чеснішою буде порада, яку він дає. Найкраще те, що мені було колись сказано, пролунало від мого брата. Він бачив мою роботу у фільмі Майкл Коллінз і сказав: Ти налагоджував. Тобі треба розуміти це самому».

— До речі, цей, — тут Фагот показав на Бенгальського, — мені набрид. Сунеться весь час, куди його не питають, хибними зауваженнями псує сеанс! Що б нам таке зробити з ним?