-... Адже ця Фландрія справді чудова країна.
– Не надто прекрасна, брате, не надто!
- О, я говорю про країну, якою її створив господь, а не про людей, - вони завжди псують його творіння.

Світ уникнув би багатьох воєн, якби люди витрачали стільки ж часу на секс, скільки витрачають на завоювання інших країн.

Країну рятують усі. Ще ніхто не зізнався, що хоче занапастити. Але країна чомусь тоне дедалі швидше.

Ті небагато мандрівники, які повернулися з цієї країни живими, залишили для своїх послідовників низку цінних вказівок, як то: а) по можливості уникайте ліан, що звисають вниз, на одному кінці яких є очі-бусинки і роздвоєна мова ; б) не беріть у руки смугасті чорно-жовтогарячі ліани, які, посмикуючись, лежать у вас на дорозі, тому що з іншого кінця до них дуже часто буває причеплений тигр; і в) краще до цієї країни взагалі не лізти.

Військових сил недостатньо для захисту країни, тим часом як країна, що захищається, непереможна.

Не завжди помста приносить полегшення. Мстити людям лише за те, що вони англійці чи шотландці, не велить Господь. Судити про людину треба не за тією країною, в якій він живе, а за тим, яка у нього душа.

Біда російської людини в тому, що вона постійно болісно намагається бути гідною своєї країни. Яким би не був великий кожен з нас окремо, він абсолютно нікчемний у порівнянні з територією. Неспівставність масштабу частини та цілого — наша національна драма.

Іноді буває корисним для кращого знайомства з країною покинути її на один день.

Людина живе над країні, вона живе всередині мови. Батьківщина – це мова і нічого більше.

Ця країна була хвора. Цій країні потрібне лікування. Цій країні потрібні ліки. Насправді, я ризикну сказати, що дійсно потрібно цій країні прямо зараз — це Лікар.