А хто був слабким — сильним став тоді.
А хто був сильним — став ще сильнішим. І кричали вороги вражені:
«Може, російські зачаровані?!
Їх спалиш вогнем, а вони живуть!
Їх пронизаєш стрілою, а вони живуть!
Їх уб'єш сто разів, а вони живуть!
А вони живуть і борються! Були річки від крові червоні-червоні,
Було небо від диму чорним-чорно...
І була Земля, непідвладна
Ніякому ворогові на віки віків!
- Підозрілість - найбільший гріх, - відповів Бог. — Краще загинути від зради друга, ніж заздалегідь запідозрити його у зраді. Запідозрити людину в зраді — осквернити Божий задум у людині.
Гроза пройшла, і гілка білих троянд
У вікно мені дихає ароматом...
Ще трава сповнена прозорих сліз,
І грім вдалині гримить гуркотом.
Вона була Ло, просто Ло, вранці, на зріст п'ять футів (без двох вершків і в одному носку). Вона була Лола у довгих штанях. Вона була Доллі у школі. Вона була Долорес на пунктирі бланків. Але в моїх обіймах вона завжди була: Лоліта.
Я закоханий у тебе і не хочу позбавляти себе простого задоволення говорити правду. Я закоханий у тебе, і я знаю, що кохання - це просто крик у порожнечу, і що забуття неминуче, і що ми всі приречені, і що прийде день, коли всі наші праці звернуться в пилюку, і я знаю, що сонце поглине єдину землю, яка у нас є, і я закоханий у тебе.
Катріна навіть не встигла розсердитись: він тримав її за талію, кружляв їй голову ніжними словами. Яка вона дурна, навіщо боятися? Невже він хоче заподіяти зло такій милці, м'якій, як шовк, такій ніжній, що він готовий її з'їсти.
З тобою я найвірніша,
З тобою я найкраща,
З тобою я найдобріша,
Наймогутніша. Щедрі на пророцтва
Твердять мені:
— Щастя кінчається!
А мені їм вірити не хочеться,
Мені слухати їх не хочеться,
Ну їх усіх! Нічого не скінчиться
Так іноді трапляється!
Я хотіла, щоб він випробував те саме, що я відчувала поруч з ним, - це дивовижне поєднання спокою, розпусності і дива. Хотіла, щоб він знав: лише раз спробувавши його, я безнадійно пристрастилася.
... крапля дощу, що впала з неба, щоб сльозою пролитися на клавішу кольору слонової кістки і, скатившись у щілину між до і ре, зникнути там назавжди - яка чудова доля.