Я несу твоє серце у собі...
Твоє серце у моєму.
Ніколи не розлучуся я з ним
І куди не піду,
Ти зі мною, люба!
Всі діла та вчинки мої
Розділю я з тобою, моя радість. Я долі не боюся -
Бо ти мені доля та зірка.
Мені не потрібен весь світ -
Ти мій світ,
Моя істина та краса. Це таємниця, відома багатьом.
Це корінь коренів,
Стовбур стовбурів,
Небо небес,
Дерево ім'ям життя,
Зростання вище мрій душі
І розуму відваг.
Це диво, яке береже зірки від смерті...
Я несу твоє серце...
Твоє серце в моєму...

Чесність – перший розділ у книзі мудрості.

— У променях сонця вони виглядали б краще, — каже Луї. - Зараз дуже темно. Вони виглядають тьмяними. - Ні. Сутінки роблять їх особливими. - Ледве. Сутінки робить їх слабшими. От якби вони стояли тут, відкриті, освітлені сонцем, тоді я почав би їх поважати. Сонце вийде, я як тут. Задумливий вираз обличчя Гаррі перетворюється на роздратований. — Яскраве сонце роздягає їх та не залишає нічого цікавого. Вони на огляді. Для уяви нічого не залишається. Вони нудні. - Не нудні. Хоробрі. Їм нема чого приховувати. Мені подобаються гарні сонячні квіти, здатні показати всі свої пелюстки. — Луї гадки не має про що говорить, чому вони взагалі про таке розмовляють, але Гаррі дивиться на нього так, ніби розуміє і обмірковує його слова, тому Луї не вибачається за нісенітницю, яку він сказав, і дивиться на лилово-блакитне небо, зауважує з'являються доріжки зірок.

Напевно, чудово дивитись на океан і розуміти, що зможеш його намалювати.

Люди, навіть найдоросліші, живуть, щохвилини очікуючи чогось чудового, що може статися в їхньому житті. Більшість соромиться цього та приховує від інших, а тих, хто це не приховує, обзиває диваками та фриками лише за те, що у них вистачає сміливості залишатися дітьми та не брехати ні собі, ні оточуючим.

Людині необхідний стан закоханості. У когось чи у що-небудь. Завжди. Всю дорогу. Інакше нецікаво жити. Ну а мені найпростіше закохатися в тебе.

Дозволь тому бачити шипи, хто має очі, щоб бачити Розу.

Це по-справжньому корисно, тому що.

Очі-океани, а в них аварія.

Ах, маестро паяць,
Ви шалені — фатально.
Чому на мене,
на мене?
Ви дивитеся ідеально?..
Чому Ви тепер знову
почервоніли,
щось хотіли сказати,
і не зуміли?
Чи Вам за мене,
за мене? - Прикро?
Чи просто, Вам,
зі мною соромно?