Ти бачиш? Туга нелікована стоїть у мене за спиною. Виїдемо до села, кохана, поїдемо дихати тишею.

Щасливим можна бути будь-якої пори року. Щастя — це взагалі такий особливий п'ятий сезон, який настає, не зважаючи на дати, календарі і таке інше. Воно як вічна весна, яка завжди з тобою, за тонкою скляною стінкою оранжереї. Тільки стіна ця так дивно влаштована, що іноді її непрошибити і з кулемету, а іноді вона  зникає — і ти провалюєшся в цю оранжерею, на це щастя, на цю вічну весну. Але варто тобі забути, як приходить сторож — і видворяє тебе надвір. А на вулиці все строго за календарем. Зима — то зима. Осінь - так осінь. Звичайна весназ авітамінозом та заморозками - так звичайна весна. Але оранжерея нікуди не зникла, в неї можна повернутися будь-якої миті, головне — повірити в те, що скляна стінка зникла, без удавання, без показної бадьорості і довгої підготовки, мимоволі, щоб вона  й справді зникла.

Цілком різні, але при цьому до неможливості близькі.

... бо ніч - пора туги і метаморфоз.

І ось переді мною великий, великий ставок, як озеро. Фонтан б'є... Дерева схиляються над водою. Великі зелені зграї схилених верб я обіймаю. Я такий великий, що можу обійняти кожне це добре зелене дерево. Вода піднімається, гіркою йде до неба, а небо дивне велике... і світле. І десь там, у самій, самій середині, росте жовта золота квітка... Потік безлічі маленьких іскорок-квіток скрізь, куди не поглянеш. Цей золотистий пил від тієї квітки розсіяний у небі... Так, так, небо... Звичайно, небо... Звичайно, тут і лежить ця таємниця... Вона  відкрита. Ось вона, бери сміливо, бери її.
Так, звичайно, так це ясно: небонескінченно велика, ця квітка посередині - краса. Отже, треба розпочинати звідти...
Краса керує світом. З неї народжується добро, і з добра щастя, спочатку моє, а потім загальне...

Падший ангел зрадив Богу, мабуть, тому, що захотів самотності, якого не знають ангели.

Музикою... Поруч із ним я стаю музикою...

Завтра буде зовсім інший день.

Іноді я беру з полиці ту чи іншу книгу і навмання прочитую з неї сторінку іншу. Зрештою, читання є таким самим проявом турботи, як дружня розмова. Нехай ці книги недостатньо старі для того, щоб цінуватися виключно за свій вік, і не настільки значні, щоб привернути увагу колекціонерів, але мені подобається їх доглядати, навіть якщо їх зміст так само сумно і прісно, ​​як їх зовнішній вигляд. Яким би нудним не був прочитаний мною уривок, він ніколи не залишає мене байдужою, - адже хтось нині покійний свого часу вважав ці слова гідними того, щоб зберегти їх для нащадків.

Між життям із ним і смертю я вибрала б«з ним», а що буде далі вже не має значення.