Донбас ніхто не ставив навколішки
І нікому поставити не дано!

Подумайте, що мені треба робити? Втекти в інше місто? Все одно серце було завжди біля Вас, біля Ваших ніг, кожну мить дня заповнене Вами, думкою про Вас, мріями про Вас...

— Я зрозумів одне.
- Що?
— Що треба мандрувати лише з тим, кого любиш.

Не годиться уподібнюватися Нарцису, схилившись над фотографією; навіть воді не можна довіряти; очі люблячого - ось єдине надійне дзеркало.

Пісні по радіо знаходили для нього новий сенс, якщо він чув їх, коли їхав до неї на побачення. Йому хотілося слухати їх разом з нею, але вони рідко приїжджали в одній машині, і в міру того як того весни тиждень змінював тиждень, пісні немов хрущі, помирали в польоті.

Як ти думаєш, чому я з тобою одружився? Щоб угамувати бажання? Врятуватися від самотності? Тому що так було правильно? Я не мав особливих надій, думав ти станеш лише втіхою, засобом полегшити рани. Але я помилявся. Ти мене зцілила, я твій покірний слуга. І я тебе люблю.

Афоризм це результат флірту думки зі словом.

... підійти і сказати людині, яка набагато старша за мене, що він вчинив як негідник і дурень до того ж, я не міг. Важко подолати всмоктане з молоком матері. А ось написати можу. З цього я роблю висновок, що творчість — це відплата й у ширшому значенні. Ми закидаємо в минуле міцну волосінь з гачком, щоб витягнути ворога, але, на жаль, наживкою служить наше власне серце. На іншу він не клює.

Розум мій марно наголошує і засуджує диктатуру чуттєвості.

Ти належиш мені, я зробив тебе своєю, і в жодній казці немає  жінки, за яку билися б довше і відчайдушніше, ніж я бився за тебе із самим собою. Так було з самого початку, так повторювалося знову і знову, і так, мабуть, завжди буде...