Де пекло? Пекло — це ти, єдине на світі, інші в ньому лише вигадка. І нікуди тікати. І звідки теж. Є лише ти один.

Жовтень прийшов до будинку Керротов не несподіваним гостем, а добрим запасливим господарем: розклав по підвіконнях золоту суху солому для тепла; випек ароматні яблука з горішками та медом; як натхненний письменник, прикрасив ганок різнокольоровими плямами листя.

Було в його разючих очах щось від дорогоцінної сухості темного хутра. Численні блискучі волоски, колоски - штрихуванням по нахабній поверхні.

Його погляд залатав дірку в самому центрі моєї істоти.

Наче одурманена наркотиком, вона  вже не могла прожити жодного дня без кіно. І нічого з цим не могла вдіяти.

Найбільші твори геніальних творців уміщаються у серці людини.

Пташки співають джаз, від фонтанів за милю несе свіжістю, з вікна першого поверху стирчать чиїсь п'яти. Ось воно, літо!

Він хотів би позбутися очей, ніж її не бачити, втратити життя, ніж її покинути. Вона  — його душа, ось він і берегтиме її, як власну душу.

Високі, із золотистою шкірою, італійки були прекрасні і були схожі на статуетки. До того ж, вони виявилися ще й неймовірно живими. Таке враження, що в серці у кожної знаходилося по маленькому сонечку, що висвітлював усе довкола.

Це ж неможливо – пояснити щастя … Все одно, що прикнопити до паперу сонячний зайчик.