Іноді ми розплющували очі і раділи тому, що були так близько, так поряд. І так сильно разом.

Любов змушує повірити в те, у чому найбільше слід сумніватися.

Любов як організм, жили і волокна якого, раз порвані, більше зростаються.

Логіка вилітає в трубу, коли у справі причетне кохання.

— Вибач, я ще поплачу.
- Правильно. Тобі треба плакати по мені, ти дуже рано мене здала. Я все прочитав.

Шекспір ​​сказав: "Все закінчується зустріччю закоханих". Рідкісна по красі думка. Особисто я нічого хоч трохи схожого не зазнала. Але дуже хотілося б вірити, що Шекспір ​​вдалося. А взагалі, мені здається, я думаю про кохання більше, ніж треба. Але мене захоплює, що любов має таку силу, яка здатна перевернути наше життя. До речі, Шекспір ​​сказав ще одну мудрість:«Кохання сліпа». І ось під цим я можу передплатити. У когось абсолютно незрозуміло кохання зникає. А хтось просто втрачає своє кохання. Ну і, само собою, кохання можна знайти (нехай і на одну ніч). А є зовсім інший рід  кохання – найжорстокіший. Таке коханняне залишає своїм жертвам надії. Це нерозділене кохання... У любовних романах люди в основному закохуються один в одного. Але як же ми, решта? Хто розповість про нас, про тих, хто самотній у коханні? Ми жертви одностороннього почуття. Ми прокляття світу коханих. Ми зненавиджені. Ми ходячи хворі. Ми є інвалідами без переважного права паркування.

Любов — смолоскип, що летить у безодню, і тільки в цю мить освітлює всю її глибину!

Знаєш, що я люблю в тобі? Твої руки, постійно холодні... Гріти їх одне задоволення.

Лети до моєї любезної
Ти, пісенька моя,
Уяви їй рок мій слізний,
Скажи, як я страстний.

Все проходить - любов, мистецтво, планета Земля, ви, я. Особливо я...